Олександр Тараненко. Історико-мовна міфотворчість у новій історії українського суспільства. І
https://doi.org/10.33190/0027-2833-338-2024-5-001
Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України
вул. Грушевського, 4, м. Київ, 01001, Україна
Електронна пошта: This email address is being protected from spambots. You need JavaScript enabled to view it.
https://orcid.org/0000-0002-0269-8954
У статті розглядається явище активізації в певних національно активних колах сучасного українського суспільства (кінець ХХ — початок ХХІ ст.) різних аспектів історико-мовної міфотворчості — як один з виявів «аматорської лінгвістики» на загальному тлі, з одного боку, значного посилення уваги в цей час до української національної проблематики, а з другого, — недовіри до «офіційної» науки (історії, етнології, мовознавства та ін.). У загальних межах цього явища можна виокремити три основні тематичні напрями. Це, по-перше, пошуки «золотого віку» української мови в глибокому доісторичному минулому — з виведенням її як однієї з найдавніших мов світу. Основна увага при цьому приділяється вже не тільки «класичному» питанню про «мову Адама і Єви в раю», а й висновкам про праукраїнську мову як мову народу трипільської цивілізації, обговоренню історичного місця української мови порівняно із санскритом (як давнішої від нього, такої самої давньої, як безпосереднього нащадка санскриту або ж із прямим ототожненням її з цією мовою) та ін. По-друге, це поширення різних напрямів українського неоязичництва (квазі- або псевдоязичництва) з виходом на оперування мовними даними — як [нібито] справді органічної для наших предків системи вірувань на відміну від запозиченого з чужої релігії монотеїзму, з культивуванням персонажів давньоукраїнського пантеону — як досі відомих науці, так і нововідкритих. І, по-третє, це демонстрування «позитивної оцінності» складу та загального «образу» української мови, насамперед з увагою до такого її аспекту, як внутрішня форма ряду українських слів (як з етимологічно обґрунтованим, але в семантичному плані невиправдано абсолютизованим, так і з тільки домислюваним у плані «народної етимології» її трактуванням)
Констатується, що українська національна та державна самосвідомість, яка утверджується в сучасному суспільстві, певною мірою об’єктивно ще, можливо, потребує існування відповідних історичних державо- і мовотворчих міфів, про що свідчить також активізація таких тенденцій у суспільствах інших народів на пострадянському й ширше — на постсоціалістичному просторі (не менш активно це демонструє, зокрема, сучасна Росія). Однак у нормальному соціально й духовно структурованому суспільстві подібні ідеї мають займати, звичайно, лише одну з ніш масової свідомості, причому далеко не домінантну й тим більше без претендування як на науковість, так і на монопольне вираження українського патріотизму та підтримку їх з боку державної ідеології.
У міру просування українського суспільства на шляху до державної зрілості, а також з постійним наростанням усе нових і нових проблем на цьому шляху це явище стало поступово дезактуалізовуватися.
Ключові слова: історія української мови, історико-мовні міфи, «золотий вік» української мови, Трипілля, арії, укри, «Велесова книга», неоязичництво.
Oleksandr TARANENKO
O. О. Potebnia Institute of Linguistics of the National Academy of Sciences of Ukraine, 4 Hrushevskoho Str., Kyiv, 01001, Ukraine
E-mail: This email address is being protected from spambots. You need JavaScript enabled to view it.
https://orcid.org/0000-0002-0269-8954
LINGUO-HISTORICAL MYTH CREATION IN THE CONTEMPORARY UKRAINIAN SOCIETY
The article deals with the tendencies to the revitalization in certain nationally active circles of the contemporary Ukrainian society (late 20th — early 21st centuries) of various aspects of linguo-historical myth creation — as one of the manifestations of ‟amateur linguistics” in the general context of, on the one hand, a significantly increased attention at this time to Ukrainian national problems, and on the other hand, distrust of «official» science (history, ethnology, linguistics, etc.). Within the general framework of this phenomenon, three main thematic directions can be distinguished. Firstly, there is the search of «the Golden Age» of the Ukrainian language in the hoary prehistoric past — with the conclusion being that it is one of the most ancient world languages. The main attention here is paid not only to the «classical» question of the «language that Adam and Eve spoke in Paradise», but also to conclusions about the proto-Ukrainian language as the language of the people of the Trypillian civilization, the discussion of the historical place of the Ukrainian language in comparison to Sanskrit (with the Ukrainian language being either older than it, as ancient as it, a direct descendant of Sanskrit, or having its direct identification with this language), etc. Secondly, there is the spread of various trends of Ukrainian neo-paganism (quasi- or pseudo-paganism) with the transition to the operation of linguistic data – as [seemingly] a truly organic system of beliefs for our ancestors, in contrast to monotheism borrowed from a foreign religion, with the cultivation of characters from the ancient Ukrainian pantheon (both those still known to science and those newly discovered). And, thirdly, it is a demonstration of the «positive evaluativeness» of the structure and general «image» of the Ukrainian language, with primary attention to an aspect of the internal form of a number of Ukrainian words (both with an etymologically justified, but semantically unjustifiably absolutized, and with only a conjectural interpretation in terms of «folk etymology»).
It is stated that the Ukrainian national and state self-awareness, strengthened in the contemporary society, to a certain extent objectively still, perhaps, requires the existence of corresponding historical state- and language-creating myths, as evidenced by the revitalization of such tendencies in the other societies in the post-Soviet and, more broadly, in the post-socialist countries (this is no less actively demonstrated, in particular, by contemporary Russia). However, in a normal socially and spiritually structured society, such ideas should, of course, occupy only one of the niches of mass consciousness, and far from dominant, and especially without any claim to be scientific, or to a monopoly on the expression of Ukrainian patriotism and support of such ideas from the state ideology. As Ukrainian society moves towards state maturity, and as new problems constantly grow along the way, this phenomenon of linguo-historical myth creation gradually becomes irrelevant.
Keywords: history of Ukrainian, historical and linguistic myths, «the Golden Age» of the Ukrainian language, Trypillia, the Arians, the Ukrs, «Book of Veles», neo-paganism.
 mov_2024_4_1.pdf | [ ] | 350 kB | 673 Downloads |
