Леся Ажнюк. Мова ворожнечі й політкоректність у сучасній суспільно-політичній комунікації
https://doi.org/10.33190/0027-2833-335-2024-2-002
Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України
вул. Грушевського, 4, м. Київ, 01001, Україна
Електронна пошта: lesia This email address is being protected from spambots. You need JavaScript enabled to view it.
https://orcid.org/0000-0003-0095-0914
У статті лінгвопрагматичні концепти мова ворожнечі й політкоректність розглядаються як специфічні способи організації дискурсу і як відповідні форми вербальної поведінки, що можуть оцінюватися з позицій прагматичної, соціальної і юридичної лінгвістики. Ці терміни виникли на перетині концептосфер мовознавства та його міждисциплінарних відгалужень і в сучасній суспільно-політичній комунікації перебувають у процесі термінологічної кристалізації.
Обсяг поняття «мова ворожнечі» охоплюється гіперонімічним терміном вербальна агресія, який використовується на позначення різноманітних форм вербальної поведінки, об’єднаних спільним комунікативним наміром на умисне заподіяння шкоди конкретному адресату: людині, групі людей, інституції або суспільству в цілому. Але на відміну від інших виявів вербальної агресії, мова ворожнечі має характерного адресата: вона спрямована проти особи або осіб, які представляють певну соціальну групу, спирається на вкорінені в суспільстві стереотипи й на стигматизацію цієї групи за відповідною ознакою, і, використовуючи цю стигматизацію, тиражує її.
Термін мова ворожнечі, який з’явився як похідний від юридичного вербальний злочин на ґрунті ворожнечі, у сучасних лінгвістичних студіях і в суспільно-політичній комунікації значною мірою втратив своє юридичне підґрунтя й почав уживатися в ширшому значенні — як спосіб представлення інформації про особу або групу осіб за певною стереотипною соціальною ознакою, який може травмувати, але не завжди підпадає під юридичні визначення карних злочинів чи некримінальних правопорушень.
На противагу мові ворожнечі, яка продиктована агресивним іллокутивним наміром, політкоректна вербальна поведінка більшою мірою зорієнтована на перлокутивний потенціал словесної форми, тобто на потенційну шкодочинність тих чи інших словесних форм, незалежно від наміру мовця. Іллокуція політкоректності полягає в цілеспрямованій самоцензурі, яка стає частиною вербальної поведінки. Політкоректність характеризує вербальну поведінку не стільки з погляду наміру мовця, скільки з погляду відповідності сформованим у суспільстві морально-етичним очікуванням. Попри свій невизначений формальний статус концепція політкоректності в західному світі вже стала частиною мовної ідеології й призвела до помітних змін мовленнєвого етикету.
Ключові слова: лінгвістична прагматика, соціолінгвістика, юридична лінгвістика, суспільно-політична комунікація, вербальна агресія, мова ворожнечі, політкоректність.
 mov_2024_2_2.pdf | [ ] | 288 kB | 870 Downloads |
